Я все чекаю, що менЁ буде знак,
ТодЁ я заведу нового зошита
І почну писати щоденника нового кохання.
Згодом дам його почитати,
Загублю у парку або спалю якось уночЁ,
Ридаючи Ё чуючись щасливою.
І все це буде щиро.
От тЁльки щоденники я пишу невЁдомою мовою,
У цьому кЁнцЁ свЁту незрозумЁлою.
Хто захоче розгадувати мої ЁєроглЁфи,
НавЁть якщо знайде їх на лавочцЁ в парку?

Коли ти вЁдчуєш, що прийшов час
щось у твоєму життЁ змЁнити —
змЁни мобЁльного оператора!
І ти побачиш, яким буває життя!
Взявши пакет перший, матимеш дешевЁ дзвЁнки за кордон.
І спробуєш ото тодЁ не дзвонити за кордон
всього по 3 рублЁ за хвилину!
Для пакету другого тре мати двох друзЁв.
Спробуй-но тодЁ не знайти мЁнЁмум двох друзЁв,
коли ж всього по 7 центЁв!
Все, що тобЁ в життЁ треба — це змЁнити мобЁльного оператора.

Маєш для рим новЁ мелодЁї
Незнайомих, вперше чутих Ёмен.
Навколо говорять чужою мовою.
І ти закохуєшся по-трохи
У це мЁсто теплих квартир,
Переповнених книгарень,
Черг у музЁї,
МЁста з обличчям старого рельєфу
Лева пЁд склепЁнням вЁкна.
Ти вже знаєш, як тут буває класно.
Розчиняєшся у лЁхтарному свЁтлЁ,
І тонеш у цих переходах,
І не можеш їх не любити
За те, що вони частина твого життя.
Так склалося.
Чомусь хочеться вибачатися.

А ще краще — сидЁти
ПЁд чоловЁчим туалетом на лавцЁ
І виглядати свого чоловЁка,
І знати, що вЁн не прийде,
Або прийде,
ТЁльки
Не спиниться бЁля тебе.
У нього велика мета.
Це нерЁвнозначний вибЁр.
До нього не можна примушувати.
А поки його немає,
Збери свої речЁ,
Щоб встигнути зникнути,
Доки вЁн вЁдливатиме з думкою про тебе.
Бо ти не пробачаєш зрад.

Ще трохи, Ё я писатиму їх на стЁнах кухнЁ,
На полях книг, на об\´явах бЁля пЁд\´їзду.
На них перетворилися мої щоденники,
Мої конспекти, мої sms\´и.
Якщо їх не записувати,
Вони течуть за вЁнця струмками,
Заповнюючи помешкання,
ЗатЁкаючи до квартир сусЁдЁв,
ПовЁльно набираючись у кЁнотеатри,
Де в них тонуть тЁ, хто заснув пЁд час сеансу,
Переливаючись через ванни…
І всЁ келихи, чуєш, усЁ до одного келихи
НаповненЁ ними. Чуєш, менЁ немає з чого пити,
Чуєш, а менЁ треба ЁнодЁ пити,
А для цього потрЁбнЁ келихи!
І я питаю себе, невже навЁть вЁршЁ —
Це тЁльки рЁзновид невЁдправлених листЁв до тебе?
Як це сталося, що я
Перетворилася на невЁдправлений лист до тебе?

Тепер, коли моя сусЁдка
По гуртожицькЁй кЁмнатЁ,
Яку звати так само,
Як ПЁвнЁчно-Атлантичний альянс,
Яка менЁ в мЁру набридла,
Яку я в мЁру любила, тепер,
Коли вона полетЁла
Їсти свої аджарськЁ хачапурЁ
І купувати менЁ майку
Із написом "Чечен вечен", тепер
Я веду спостереження за собою.
Я випрала її рукавицЁ, замоченЁ у ваннЁй.
Полежала на її лЁжку, знову заправила покривала.
Я зняла, а потЁм знову повЁсила її фотографЁю.
Поскладала Ё сховала до шафи її рушники.
Мабуть люди, з якими я бЁльше не поряд,
Так само легко мене вЁдпустили.
Так само швидко звикли до моєї вЁдсутностЁ.
Я добре знаю, що вона вЁдчує, коли повернеться,
Зауваживши звичнЁ речЁ на незвичних мЁсцях.
Це трохи схоже на затаєний докЁр,
ЗовсЁм трошки — на страх смертЁ.
ДалЁ вона швидко порозкладає все на свої мЁсця,
Наповнить кЁмнату собою Ё своїми
Невипадковими,
Ретельно пЁдЁбраними дрЁбничками
І зрадЁє.
І я теж зрадЁю.

Не розхитуйте воду в менЁ.
Що я, ну що я можу?
Можу вЁдключити голову,
Злити з неї через очЁ всю воду
І вЁдставити в сторону.

Инна Завгородняя — поэтесса. Родилась в 1984 году в с. Томаковка Днепропетровской области. Училась на факультете систем и средств массовых коммуникаций Днепропетровского национального университета. С 2004 года учится на факультете журналистики Московского государственного университета им. М.В. Ломоносова и в Свободном российско-немецком институте публицистики в Москве. Публиковалась в альманахе своевременной литературы "СТЫХ" (г. Днепропетровск), а также в Интернете.