ВІРШ БОРИСА ОЛІЙНИКА «ЗОЛОТІ ВОРОТА». ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙ АСПЕКТ АНАЛІЗУ


      Під герменевтичним аспектом аналізу в даному разі розуміємо історичне промислювання образів літературного твору, його назви та іншої мовної символіки, виходячи з тлумачень мистецького твору в працях                            Г. Ґ. Ґадамера, який вбачав специфіку поетичної мови в «концентрації та експлікації в творі символічного характеру, притаманному всьому сущому, як воно розглядається з точки зору герменевтики» [1, 15].
      Вірш Бориса Олійника «Золоті ворота», написаний 1969 р., увійшов у збірку «Відлуння» (1970 р.), – одну з кращих поетичних книжок періоду раннього розквіту його таланту – куди також були включені такі відомі твори поета, як «Стою на землі», «Мій борг» (« – Я тим уже боржник, що українець зроду…»), «Притча про ноги», алегоричний вірш «Ніч масок» та ін. Сама назва збірки «Відлуння» належить до наскрізних символів поетичної мови Б. Олійника. Це відлуння планетарне, космічне (60-ті рр. – початок космічної ери) і історичне, що приходить до нас із глибини віків і висвітлює смисл сучасних подій. Відлуння як пам´ять роду і народу.
      Подібний смисл – загальний і історичний – несе в собі й назва згаданого твору «Золоті ворота», яка вводить образ Києва в історичну проблематику війни і миру. В мистецькому відношенні – це один з найбільш віртуозних, поліфонічних, музичних творів поета, побудованих на основі контрапункту, одночасного розгортання протилежних за смислом і звучанням мотивів, які зрештою сплітаються, але не утворюють гармонії, завершуються дисонансом. Це вторгнення в сьогоднішній сонячний день (затишний сквер під Золотими воротами) тривожного спогаду про криваву битву за Київ:

                Під Золотими воротами…
                     (Рота –
                                за ротою.
                                            Рота –
                                                        за ротою…)
                     Під Золотими воротами
                     Липи лапаті
                                танцюють з каштанами.
                     Над Золотими воротами
                     Котиться сонце,
                                мов диня баштанами.
                     Під Золотими воротами…
                                                                    [4, 104]

      В інтерв’ю, яке з аспірантом Василем Соловієм ми брали у Бориса Олійника 20 квітня 2015 р., я намагалась навернути поета на розмову про музичну й символічну будову вірша «Золоті ворота», але він наполягав на реальному змісті твору: «Я дитя війни, то для мене ця тема дорогá, по суті, сама по собі». І розповів драматичну історію, як з матір’ю він (а було йому п’ять з половиною років) в районі Чутово потрапив в оточення. Втім символічність образів твору та їх осмислення з позицій історичної свідомості очевидні.
      Щодо історичної основи самої назви «Золоті ворота», то вона загальновідома. Як зазначається в наших енциклопедичних виданнях, «Золоті ворота в Києві – головна урочиста брама міста за часів Київської Русі. Споруджена 1037 р. під час будівництва оборонної системи міста Ярослава Мудрого. …Над склепінням проїзної частини була невелика Благовіщенська церква. Назва – за аналогією з константинопольською брамою [5, 295]. Царська брама (Константинополь – староруський Царград (Цар-город). За іншою версією, назва походить від позолочених маківок Благовіщенської церкви.
      Звертає на себе увагу історична амбівалентність образу-знаку Київських Золотих воріт. З одного боку, це знак поразки: як відомо, у 1240 р. під час монголо-татарської навали Золоті ворота були частково зруйновані. З іншого боку, це знак перемоги: у 1648 р. через Золоті ворота в Київ вступили переможні полки Богдана Хмельницького після розгрому польської шляхти під Жовтими водами і Корсунем [2, 219].
      Про те, що переважає друге, світле начало, свідчить одна особливість споруди, про яку нагадав Сергій Кримський у відомій своїй праці «Запити філософських смислів» (2003) у розділі «Софійні символи буття». Київ як культурний текст, – писав філософ, – розвивався «у християнські часи під сигнатурою Софії як осмисленої, ойкуменічної альтернативи хаосу степу» [3, 67]; «термін Софія завдяки своїй полісемантичності, асоціює, …окрім своїх головних значень, образи просвітленості, світла, духовного зору, прозріння. Невипадково, наприклад, Золоті Ворота Києва орієнтовані на південь з невеличким відхиленням на захід таким чином, що о 12-й годині (за місцевим астрономічним часом) сонячний промінь покладається на вісь проїзду, нібито позначаючи шлях у столицю, що увінчується храмом Софії» [3, 68].
      Однак це історичне підґрунтя доповнюється художньою логікою твору, на що вказують і його стилістичні особливості. Не можу погодитись з                      Г. Г. Ґадамером, який вважав, що «звернення уваги на засоби мовлення – це …вторинна річ» [1, 13]. Головне завдання, з його погляду, в тому, щоб «усвідомити сутність того, про що твір говорить і довести її до свого розуміння й до розуміння інших» [1, 12]. Але ж усвідомити те «дещо», про що говорить твір, неможливо ніяк інакше, як тільки через ті самі художні засоби.
      Скажімо, навіть розмір цього порівняно невеликого Олійникового твору (42 рядки) – різностопний дактиль (Д3434) з наскрізними дактилічними римами (ДДДД…) – це метричний маркер, розмір орієнтованих на словесну музику неоромантиків і символістів (М. Вороного і О. Олеся, А. Фета,                                                         В. Соловйова, О. Блока та ін.). Композиційно і синтаксично ця музика оформлена за принципом градації – поступового нарощення драматичної напруги і сили звучання, а потім спадання, стишування, причому кожний з двох контрапунктних мотивів – миру і – ретроспективно – війни – має свої кульмінаційні точки розвитку. Спочатку – тільки відлуння війни, далекий гуркіт, перша, ще не усвідомлена нота тривоги, яка далі посилюється, охоплює ширший простір, породжує видіння бойового поля, окопів (шанці), напруженого чекання атаки. Але на противагу їй в першій половині вірша ще потужніше звучить тема миру, молодості і кохання. Поет перебудовує форму оповіді (нарації) – з описової на суб’єктну, проектуючи сучасний світ на оповідача, автора і образ його коханої. Це найбільший фрагмент, який символізує такі непроминальні цінності людського буття, як мирне небо, сонячний день, любов, щастя. Це і є кульмінаційна точка першого мотиву. Перепади тем потребують ритміко-синтаксичних переносів, вставних речень у дужках, ланцюгового римування й строфування, насиченої звукової інструментовки, нарощення повторів:

Під Золотими воротами
                     Липи лапаті
                                танцюють з каштанами.
                     Над Золотими воротами
                     Котиться сонце,
                                мов диня баштанами.
                     Під Золотими воротами
                     Мила малеча лепече
                                                        і…
                     (Рота за ротою. В землю – по плечі.
                     В шанці…)
                     Під Золотими воротами
                     Мила малеча
                                            лепече і кублиться.
                     Під Золотими воротами
                     Ми зупинились,
                                            од щастя розгублені.
                     Ти цим каштанам – ровесниця…
                     Так мені хмільно і сонячно так мені…
                     (В землю – по плечі.
                                            Ракети – в ракетницях…
                     Стихли перед атакою).
                     Ти цим каштанам – ровесниця.
                     Так мені хмільно
                                            і лагідно так мені.
                     Очі твої перевеснені.
                     Сповнені зваби
                                            і лячної темені.
                     Під Золотими воротами
                     Горнуться липи лапаті
                                            до тебе…
                                                                    [4, 104]

      Цей кульмінаційний момент мирної теми різко, трагічно розламує раптова сцена кульмінаційної дії в темі війни – атака!

(Рота –
                                за ротою. Рота!!!
                     Ракета – під небо.
                     Дніпро
закипа.
                     Перший… чи сотий упав…
                     Вже на тім боці –
                     І радість, і сурми.
                     …І сумно.
                                                        [4, 105]

      Полем неминучого конфлікту двох, на перший погляд, несумісних, а насправді взаємопов’язаних антиномій миру і війни стає людська душа, свідомість автора, який не може дати остаточну відповідь на питання: чи існує мир (світ) без війни? Не може осягнути суті цієї єдності, оскільки вона стоїть на крові.

                І радість, і сурми.
                     …І сумно.
                     І сонце в чиємусь веселому оці.
                     І сонце в чиємусь осклілому оці.
                     …І жалібні марші…
                     Боже, я марю?! Чи, може, ти мариш?
                     …Знаєш, а все це – не тільки наше.
                     Все це було вже чиєсь.
                     Було… чи є?
                     Наше… чи їхнє?
                     Під Золотими воротами
                     Давні сліди чиїсь тихнуть…
                     У мене під серцем…
                                                        печуть…
                                                                    [4, 105]

      У мистецтві, – вважав Г. Г. Ґадамер, – «маємо дещо більше, ніж очікування певного змісту» [1, 12]. Тут зустрічаємося з тим, що можна назвати «враженістю від змісту сказаного. Будь-який мистецький досвід, –вважав філософ, – «розбудовується не лише на матеріалі очевидного змісту, як це маємо в царині спеціальної історичної герменевтики… Твір мистецтва, який про щось повідомляє, влаштовує очну ставку читача з самим собою» [1, 13]. На очну ставку з самим собою виводить читача увесь цей високохудожній твір Бориса Олійника, особливо його кінцівка, оскільки наведені пекучі запитання звернені автором не лише до себе, а й до кожного з нас: «Було… чи є? / Наше… чи їхнє?» І зрештою: Якою ціною?!!