Свидетельство о регистрации средства массовой информации Эл № ФС77-47356 выдано от 16 ноября 2011 г. Федеральной службой по надзору в сфере связи, информационных технологий и массовых коммуникаций (Роскомнадзор)

Читальный зал

национальный проект сбережения
русской литературы

Союз писателей XXI века
Издательство Евгения Степанова
«Вест-Консалтинг»

Наталья Бельченко

ВІДПУСКАТИ НА ВОЛЮ МАГНІТИ...
***

Між Лук’янівкою і Подолом

Татарка весняна – бузкова,
Осіння – в іржавій траві.
Узимку ж вона – снігурова
І люди її – снігові.

Там є Загоровка і Шмідта,
Макаріївська церква стара.
Татарка завіям відкрита
І брату Подолу – сестра.

А з братом своїм я ходила
По пагорбах диких її.
На тих старокиївських схилах
В дитинстві були снігурі.

Наш батько тримав на балконі
У кліточці їх до весни.
Пухнастії грудки червоні
В мороз випинали вони.

Хоча від заводу Артема
Дорога, мов хорда, блищить,
Animula ходить окремо
І рветься туди мимохіть.

Нема вже ні батька, ні брата,
Татарку давно не впізнать,
Та не припиняю чекати,
Коли снігурі прилетять.


* * *


Глубочицкая и Татарка,
Соседний Артёма квартал –
Для взрослого чем не Итака,
Куда бы вернуться мечтал!
Бессилие вытравит сила,
Свободная сила твоя,
Которая возраст вместила,
Всё лишнее в спешке валя.
Как речка Сырец или Совка,
Сквозь город ныряешь, промыт
От всяческой грязи настолько,
Что сердце сквозь ребра блестит
Итакою сквозь Одиссея,
Разгадкою детских путей.
И легче живется, взрослея,
Хоть голому сердцу – больней.


* * *


Ночью в лесу вырастаешь, как гриб,
Греешь дыханьем непуганых рыб,
Перегибаясь с байдарки.
Хвоя, травинки пронзают насквозь,
Чтоб никогда потерять не пришлось
Эти земные подарки.

Дышит грибница, а лёгкие спят,
За посвящённым идешь наугад,
И у тебя остаётся
Всплеск безнадёжный на зыби речной,
Тела упругого запах грибной,
Вязкий глоток первородства.


* * *


Хоч літа окраєць спливає Дніпром,
А губи твої – не відчути,
Та можна крізь воду пройти напролом,
Тим самим позбувшись отрути.

Гребти поміж чистих, міцних берегів,
Повз вимостки тьмяних рибалок,
Щоб виблиск і плюскіт усю засліпив
І сонце по тілі стрибало б.

Тоді воскресатиме воля моя,
Зелена снага ворожбита,
Бо серце випростується звідтіля,
Де присмерком болю закрито.

Є вихід – позбутись доконаних слів
І відсвяткувати вродини
Того, що в несмілому серці любив,
А впевнене серце – відкине.

Сховатись від вправності ладу, що знов
Підійде ось-ось під горлянку.
Плекає ріка чудернацький улов
І не засинає до ранку.


* * *


К саламандре вблизи Супоя
Не Пегас, так бекас домчит.
Пей закатное заревое –
Этим воздухом будешь смыт.

В запах зелени оступиться
Не моги: не пропал – пропах.
Тут столетняя власяница
Выплетается в бурьянах.

Пусть орех – мировое древо,
А шелковица – оберег.
Пусть пойдет на рыбалку дева
И наловит рыбы на всех.


* * *


Ворожити на травах, на листі земнім
І на кроках коханих, що ходять по нім,
На нестерпних очах ворожити,
Відпускати на волю магніти.

Ми у темній ріці безвідмовних шляхів
Наче риби скидаємось, – хто як зумів
Знак подати, дістатися світла:
Глибиною вподобані свідки...


* * *


Річка заходить то справа, то зліва,
Повню оточує серед заплави.
Пам’ять настільки примхлива й щаслива,
Що довіряти немає підстави.

Впала вода, і тепер вистачає
Тільки рибалочці трохи сьорбнути.
Та недолиті дощі небокраю
Попри посуху відшукують груди.

Те, що у спеку пішло за водою,
Нас зацілує грибними дощами.
Хоч би вивіркою тою рудою
Можна завжди повернутись до тями.


* * *


А тело движется на запах,
Без фонаря к нему идет
Кто был давно и прочно заперт,
Но вдохом обнаружил вход,
Где слиплись камфара и мята
И хочется лизнуть тайком
Жестокий мускус невозврата
И затаить под языком.
Надежно голову теряя,
Ее под ложечкой прижав,
Так радостно дойти до края,
Который вместе всплеск и сплав…
И выйти из-за поворота
Растерянной, совсем другой,
Сквозь запах притяженья рода,
Совпавший с этою ходьбой.


Рождественские стихи


1

Когда-то бежал, но вернуться охота.
Есть время побега и время возврата.
И стала понятною без перевода
Неспешность, которую только и надо.

Хоть силы пока не хватает для входа,
Но чуткости хватит для верного взгляда.
Глаза привыкают – исчезла преграда –
К Звезде, принимавшей счастливые роды.

И в душах, и в воздухе вдруг потеплело.
К пещере пастух приближался несмело.
Устроился в яслях младенческий быт.

Младенцу нет дела, что станется после,
Пока его греют корова и ослик,
А сверху Звезда молчаливо глядит.

2

Когда рожденье – руководство
Для любознательных волхвов,
Тогда по городу идётся
На самый неприметный зов.
В заречье Рождества вернулись
Кто от любимых далеки;
Им огоньки в мансардах улиц –
Как бакены ночной реки.
Меандры и речные мели
Прошли беспечные волхвы,
И вот уже они у цели:
Звезда у самой головы.
И одарить среди младенцев
Осталось только одного…
Так хорошо ему под сердцем,
Но время выманить его.


* * *


Ой, що то воно за ріка?
Немає у ній каламуті.
Водиця настільки тонка,
Що всі покоління – почуті.
Купатися в ній – голяка.

Століттями на берегах
То юшку варили, то довго
Шукали, де всядеться птах
Звістити щасливую долю,
Шляхи – по піснях і зірках.

У лоно нічної води
Вдивляючись, мусим вгадати,
Чи йдуть вже по нас прадіди,
Чи справді зарано до хати,
І як нам біди уникати,
Коли не уникнеш біди.


* * *


пам’яті поетів Розстріляного Відродження

Полуторка їде, зчепивши борти,
Нажаханою Биківнею.
Чи можна поету від ями втекти,
Віршами домовитись з нею?

Під соснами цими – останній нічліг,
Їх нудить вапном і кістками.
І коїться щось в головах у живих,
Коли в них вдивляються ями.


* * *


Десь кров тече: від злаку і до знаку
Відкритий шлях між степових річок.
Душа-блукачка вимовить подяку,
А той, що греблі рве, пришвидшить крок.
О гребелько, ma belle, закрийся, люба,
Хай випнеться вагітна глибина.
Зупинить кров один цілунок в губи,
На другому закінчиться війна.


ВРОЦЛАВ


1

Мости сповзаються довкола,
Нутром відчувши насолоду.
Мускатним променем спроквола
Ріка в собі сп’яняє воду.

І уривається, де тонко,
Де відкорковуються брами.
Витончується оболонка,
Передчуваючи те саме.

Хтось перший губи розмикає
Між очманілими мостами,
Бо крок лишається до краю
Від річкової амальгами.

2

Мостам не набридає кроки
Анатомічно розбирати,
Розбещують грудневий спокій
Чимдуж не втримані присвяти,
І ти мускатною ходою
Найперше в погляді пульсуєш,
Від темних вій ідеш зі мною
Розпити дословесну суміш.
О цій порі вливає річка
Цнотливі запахи в повітря,
Лиш переповнена словами –
Аж їх не вимовиш – дровітня
Вечірніх вулиць перед нами
Ясминове розтулить вічко.

3

Над андрогінною рікою
Душі нема чого боятись,
Бо простір ділиться надвоє
І обопільною є радість.

І тілу вік пробачить тіло,
Бо на околицях зустрілись, –
Коли ріка не відступила, –
Затамувавши млість і miłość.

Ще можна з того нетривкого
Вогню пройтися берегами,
Щоб віршик склався паперово
І вилетів у отвір брами.

Над карамельною рікою
І містом W на Миколая
Дівчатко відкопало Трою
І досі ще її копає.